Клуб «Будущих Миллионеров»  
Путь к миллиону Советники Форум Полезные книги Контакты
ГлавнаяПуть к миллионуИзвестность

Известность

«СКРОМНІСТЬ - НАЙКОРОТШИЙ ШЛЯХ ДО НЕВІДОМОСТІ» або ФОРМУЛА ІМІДЖУ

 

От Михаила Поплавского.

Для успіху справи потрібне відповідне «розкручування» - це аксіома. Все, що ви можете запропонувати на ринку товарів і послуг, необхiдно рекламувати. Споживач має знати, кому i що замовити.
Отже, ми доходимо висновку, що популярнiсть є необхідною складовою успіху на ринку. Не все відоме - популярне, але все популярне - вiдоме.


Популярність не приходить сама собою. Для цього потрібна спеціальна діяльність, яку прийнято називати «розкруткою». Деякі вважають, що досить лише розпочати виробництво якісного товару або якоїсь послуги - й споживач сам знайде вас. Це хибна думка. Популярнiсть треба виборювати.
Може, ви щось робите набагато краще за інших. Але яким чином потенційний клієнт знатиме про це? Можна бути справжнiм ученим, педагогом, але про це ніхто не знатиме, доки ви самі про себе не заявите або про вас не розкажуть. Та практика свiдчить,що iншi про вас, як правило, не розповiдають, оскiльки нiхто не хоче дiяти у ваших iнтересах. Ви маєте обстоювати ці інтереси самi. Ви повиннi заявити про себе. Що означає - «заявити про себе»? Це, мабуть, не просто вийти з оголошенням: «Я- Михайло Поплавський, ректор університету культури і мистецтв. Вступайте до мого навчального закладу». Це абсурд. Треба створювати імідж.


Уявіть собі рекламу: «Інститут такий-то приймає для навчання за такими спецiальностями». Ну то й що? Можна прочитати аналогічні рекламні оголошення ще кільканадцяти навчальних закладів, які готують спеціалістів з тих же спецiальностей. Але ж ви підете не до будь-якого, а вступатимете до того, який має власний імідж, відповідає вашим потребам i, на ваш погляд, є кращим за інших.
Тобто, певний імідж - це не просто популярнiсть, а популярнiсть того, що є у вас кращого. Імідж - це ваша унікальнiсть.


Тому скромність тут ні до чого. А «нескромність» стосується двох моментiв: по-перше - ви повинні бути нескромним, констатуючи власну унікальність (несхожість з іншими, нестандартність); i по-друге, ви повинні бути нескромним, популяризуючи вашу нестандартність.


Констатувати й популяризувати - це вкрай важливо. Радянська iдеологiя втлумачувала громадянам: «Не вирiзняйся, це нескромно,будь таким, як усi». Справдi, нескромно хвалити себе за роботу, якщо інші роблять те ж саме не гірше. Та якщо ти робиш це краще i вмiєш вигідно продати свою працю, то навiщо замовчувати це? За такої скромностi ви програєте у справі, а споживач - у якості.
Скромність - найкоротший шлях до невідомості. І я додав би ще - до бідності.



Имя.

От Михаила Воронина.

 

В начале шестидесятых я работал закройщиком в одном из киевских ателье. И очень мне не нравилось, как была поставлена наша работа. Собственно, как и везде – порядку мало, к клиенту отношение равнодушное. Квитанцию всучат молча, а там кроме цены, день, когда надо на примерку придти. Человек приходит, а ему: «Еще не готово, зайдите завтра». Заходит завтра: «Ой, мастер заболел (как варианты: у него свадьба, крестины, именины, гости, проездом с Сахалина)!». Бардак, короче.


Я решил сделать немножко по-другому. Первое – составил четкий график, где были записаны дни, числа и даже часы приема клиентов. При чем, все это было четко согласовано с каждым из них. Правда, поначалу люди с непривычки переспрашивали: «Вам перезвонить?». «Нет, говорю, - у нас, если обещано, значит будет». 


Второе – примерка. Зная, кто и когда придет, я загодя развешивал их костюмы в кабинке. Это производило оглушительное впечатление: «Какой же Михайлович молодец! Оказывается, он помнил, что я приду, он приготовил примерку заранее!». Клиент психологически уже мой. И даже если я сделаю что-то не так – он мне все простит за мое к нему отношение. Таким образом, за три года я приучил людей к дисциплине и качеству. А потом вдруг подумал:  зачем, собственно, две примерки. Начали работать с одной – не получается. Три месяца днем  шил, вечером – порол. Сплошной «мартышкин труд». Наконец, получилось!


И тут клиент, что называется, созрел. Люди толпами стали осаждать ателье. Пришлось составить график предварительной записи. Сначала на неделю, затем на две, на месяц - клиенты стояли в очереди, чтобы пошить костюм. А средств на закупку тканей и других необходимых материалов не было. Проблема! И я подумал: если люди будут записываться и вносить аванс в размере 100 рублей, я смогу гарантировать пошив костюма к определенному сроку. Сначала такая запись была 1 раз в месяц, и я мог обслужить 100 человек. Так  появились первые оборотные средства, и я уже мог что-то закупать. Затем записывались 1 раз в полгода, но большое количество клиентов. Таким образом, и оборотные суммы уже были крупными. Мы стали хорошо зарабатывать. Все происходило исключительно благодаря доброй молве наших клиентов.



Известность личности.

От Спиваковского.


Известность личности.

Как стать известным? Во-первых, нужно захотеть. Во-вторых, решить для себя, что главнее: сделать известным себя, свою продукцию или свою фирму?
Как сделать привлекательным свой товар, сделать из него запоминающийся бренд? Нужно придумывать.
В 1993 г. был такой случай. Телевизионная группа приехала делать сюжет о нашем лицее. И журналистка спросила, не могу ли я придумать что-то новенькое, что бы людям было интересно смотреть. Я за три дня придумал новый формат ТВ-программы, в которой антиподы беспощадно спорили бы на заранее заданную тему, не жалея друг друга. Через месяц на УТ-1 вышла первая программа «Ринг». В одной из первых программ я выступал в защиту олигархов. Конечно же, специально подставился. Как говорится, вызываю огонь на себя. Вы же представляете масштаб аудитории УТ-1 – вся страна. Общество, естественно, не заметить моего выступления не могло.
 
Что значит быть публичным человеком, признанным? Есть способ взрывной – стать чемпионом, получить первый приз. Другой способ – регулярное мелькание в СМИ. В разных окошках я появляюсь на ТВ. Там уже знают, что я «ломатель стереотипов», а для рейтинга передач это важно. Соображения, которые я высказываю, и парадоксальны, и неожиданны, а для некоторых полезны. Как стать известным? В Германии одна барышня в Интернете разместила объявление, что ради платы за учебу в университете согласна расстаться с девственностью. Уже в первую неделю она  получила 11 000 000 предложений получения денег без всяких условий и сексуальных притязаний. Вызвала сочувствие, привлекла внимание.


Известность книги.


 Вот, например, книгу «Если хочешь быть богатым и счастливым, не ходи в школу» написать легко, а вот продать, чтобы купили… Тем более, что книг на эту тему достаточно много, особенно переводных. То-то и оно. Я задумался над тем, какие чувства должен был бы испытывать читатель после прочтения книги. Ну, прочитал. Интересно. Что дальше? Дальше… ничего не происходит. В книге ясно написано, как разбогатеть. А если конкретно, по принципу здесь и сейчас! Как этого добиться? Что ж, поставленный вопрос – это уже половина ответа. Как заинтересовать читателя, что ему дать? В книге я поместил шесть специальных менеджерских заданий. И предложил читателю, решившему эти задания, приз: стажировку за границей. Очень быстро пришло 12 000 откликов. У нас была возможность через действовавшую школу бизнеса бесплатно отправить на стажировку в Германию толковых менеджеров. Так, 18 человек поехали на стажировку в Германию, впоследствии открыли свои фирмы, разбогатели и сделали себе карьеру. А если бы я не придумал конкурса задач?
В какой-то мере известности способствовало то, что во время презентаций, пресс-конференций каждому журналисту дарился экземпляр. Почти всегда, когда у меня брали интервью на тему образования, я дарил книгу.


Известность проекта.


У Виктора Пелевина в «Generation «П»» много точных наблюдений действительности. Есть и потрясающие слоганы. Вот один из них: «У всякого бренда своя легенда». «Бренд года» –  бесспорно легендарный конкурс. Чтобы стать брендом и завоевать свой сегмент рынка мне пришлось иногда играть эпатажную роль. Остро цеплять рекламу, особенно классическую. Я выступал  против традиционной рекламы, написал ряд статей на тему «Рекламе – брендец». Доказывал, что рекламный бизнес несправедлив, лицемерен и паразитирует на теле глобальной экономики.
Эпатаж нужен для привлечения внимания в своем сегменте рынка. Это все равно как зажечь маяк. Найти свое место и осветить его. Мы вели себя уверенно и чистоплотно. Хотя в теории позитивный или негативный пиар – все равно пиар.

 


Как стать популярным.

От Михаила Поплавского.

 

ЯК ВИДАВАЛИСЯ АНЕКДОТИ ПРО ПОПЛАВСЬКОГО
 
Хоча ідея видати анекдоти «Про Поплавского і К» належить студентам, однак вона стала справжньою знахідкою для продовження формування іміджу нестандартного ректора.
«Оце реклама!» – доводилося чути від деяких людей. Так, справді, і реклама також. Але скажіть, чи багато ректорів погодяться на таку рекламу?
Уявіть собі книжку анекдотів про ректора вищого навчального закладу, яку видають студенти, ще й запрошують ректора на її презентацію. А той не тільки сміється разом з ними, а й дарує її знайомим.
А відбувалося все так.
Це був 1997 рік, коли група студентів прийшла на прийом до свого ректора:
– Михайле Михаиловичу, про Вас стільки анекдотів ходить. У нас виникла ідея: зібрати їх вкупі і надрукувати!
– Розкажіть хоч один.
«Журналіст бере інтерв’ю у Михайла Михайловича:
- Є геніальні артисти, письменники, спортсмени. А чи є геніальні ректори?».
- Ну, – каже Михайло Михайлович, – нас дуже мало...»
Подумав Михайло Михайлович, подумав та й каже:
– Добре! Але ж перед виданням покажіть її мені.
- Та ні, Михайле Михайловичу, ви ж половину викреслите…
…Презентація книги відбулася першого квітня. Студенти зробили презентаційне шоу, відеозапис якого зберігається в архіві університету.
Треба сказати, що книжка відразу стала бестселером. Навіть співробітникам університету не вистачило. А 1999 року здійснене її друге видання, яке теж розійшлося миттєво.
– Звичайно, в “Анекдотах” мої студенти багато чого наробили, – сміється ректор…, однак я уже дав “добро”, незважаючи на те, що там зустрічається таке, від чого холодом пронизує.
(“Украина–центр”, 1 серпня 1997 року).
Студенти вирішили встановити перед входом в університет пам’ятник ректору.
– А скільки це коштуватиме? – спитав Поплавський у проректора з АГР.
– Сто тисяч,– відповів той, підрахувавши.
– Тоді дайте гроші мені, я постою сам…
 (Із книги «200 анекдотів про Поплавського і К.»).
– Ти, окрім роботи і футболу, нічого знати не хочеш! – докоряє Михайлу Михайловичу дружина. – Ти хоч пам’ятаєш дату нашого одруження?
– Звичайно! У цей день у нас було засідання кафедри, а увечері «Динамо» виграло у «Спартака».
(із книги «200 анекдотів про Поплавського і К«).
Сержант Поплавський виводить солдатів з лопатами в поле і командує:
– Копати отут, отут і отут. А я поки що піду дізнаюсъ, де саме треба копати.»
(із книги «200 анекдотів про Поплавського і К.»)
 
ОБРАЗ РЕКТОРА, ЯКИЙ СПІВАЄ

- Василю Івановичу, а ви Московським університетом змогли б командувати?
- Зміг би, Петька.
- А Київським університетом імені Шевченка?
- Зміг би.
- Ну, а університетом культури і мистецтв?
- Не зміг би.
- Чому?
- Співати не вмію.
 (Із збірки “200 анекдотів про Поплавського і К”)

 

Образ «ректора, який співає» видавався доволі природним з точки зору усього вищесказаного. «Зоряні» викладачі і «зоряні» студенти. Перша кафедра естрадного вокалу. Розкрутка університету за допомогою «шоу», що дає вихід на широченну аудиторію. Що ще не вистачало для діади «ректор–університет» як «рекламного трюка», так званого «якоря»? Проекція всього цього на образ ректора, причому у забарвленні теорії стресу. Ось і вийшов – «ректор, який співає».
«Страна онемела, когда на сцену вышел безголосый, никому не известный Поплавский», – писала одна з російськомовних газет. Це був суцільний шок. Одночасно людям був даний привід для балачок. «Критика – найкраща реклама», – говорить Михайло Поплавський. І додає: «Критикуйте, тільки прізвище не переплутайте».
Слід зауважити, що для цієї ідеї знадобилася певна частка авантюризму. Я гадаю, що не кожний ректор погодився б на таке. Репутація все ж таки. І сталі закони іміджменту.


 «Юний орел» – перша іміджева пісня Михайла Поплавського, написана Юрієм Рибчинським і Геннадієм Татарченком.

Питання із залу:
 – Хто ви більше як професіонал – співак чи ректор?
 М. Поплавський:
 – Як ректор. Я не співак, я ректор, який інколи співає.
 Лесь Бузина (кор. «Киевских Ведомостей»):
 – Ми знаємо, що ви не співак. Ви демагог від співу.
 (З «Ток–рингу» між М. Поплавським і Л. Бузиною)

 Якщо ви дивилися перший відеокліп «Юного орла», чи не помітили ви деяких моментів, які «видають» його вихідний іміджевий задум?
Якщо не помітили, розкрию деякі секрети.
Зверніть увагу хоча б на те, що серйозний текст подано у дивовижно несерйозній «відеоформі»? Хіба не виникало з цього приводу у вас питання, чому це саме так?
Текст «Юного орла» – це образний вираз життєвого кредо Михайла Поплавського. В цьому сенсі пісня іміджева за змістом, і це цілком серйозна.
А ось відеоряд абсолютно видає іронію Поплавського, ставлення до себе як до співака. Тому що співак не робитиме відеоряд, який сприятиме критиці його як співака. Це подібне до того, якби ректор Поплавський розпочав би свою кар’єру з критики себе як ректора. Він дає зрозуміти, що не треба його співи сприймати серйозно. І якщо безголосий співак намагався б завуалювати недоліки, Михайло Поплавський їх не тільки не приховує, а навіть навпаки, виставляє напоказ. Він робить відеоряд подібний виконанню, імітуючи непрофесіоналізм і у глядацькому образі. Професійний відеозапис гримується під самодіяльність. Глядач бачить ніби самодіяльний вокально–іструментальний ансамбль, з непрофесійним «посмикуванням–підтанцьовкою» дівчини, з навмисними ілюстраціями «змужіння» головного героя. Це лубок. Серйозні речі за зовні непривабливою оболонкою. Це не сценічна серйозність, це серйозність, яка подібна «народному» непрофесійному співу, малюнку, різьбленню.

 

 Поплавський каже: «Я співаю душею», підкреслюючи, що він не тільки не співак, але й не збираеться ним бути. У пісні «Юний орел» він говорить про серйозні речі, але підкреслює свій непрофесіоналізм як співака. Звідси і такий відеоряд. Тобто співи не як самоціль, а лише як засіб. Не як співак, а як ректор, який співає.
«Можна по–різному до цього ставитися. Але я хочу сказати одне: два роки ганьби Михайла Поплавського на естраді, і ми – Національний університет культури і мистецтв».
(З телеінтерв’ю М. Поплавського. Передача «Профі–прес»).


Подготовка к началу бизнеса

Становление бизнеса

Увеличение прибыли до миллиона


   

Создание сайта —
Озеров Виктор.
  Путь к миллиону Советники Форум Полезные книги Контакты

  © 2006 — 2018 Клуб Будущих Миллионеров

Все права защищены. При использовании
материалов ссылка на сайт обязательна.